Чорнобаївщина - мій рідний край

В жорстокий час татаро-монгольської навали край зазнав спустошень і почав відроджуватись у другій половині XVI ст. Тоді з’являються перші документальні згадки про Іркліїв, Чигирин-Діброву, згодом – Москаленки, Васютинці, Вереміївку, Жовнине… Поблизу останнього в 1638 році тримали тривалу оборону повсталі проти польського гноблення козаки і селяни, очолювані Я. Острянином і Д. Гунею. Серед ватажків повстанці був уродженець Васютинець Г. Лобода. В період національно-визвольної війни з 1648 року існував Іркліївський козацький полк, який включав Васютинську, Вереміївську, Бурімську і Канівецьку сотні. Іркліївський курінь був на Запорізькій Січі. Влітку 1650 року в Ірклієві перебував Богдан Хмельницький і видав тут кілька важливих документів. Увійшло в історію і ім’я уродженця Мельників Й. Гладкого, який був кошовим отаманом Задунайської Січі і ініціатором повернення козаків до України.

Відомості про Чорнобай з’являються уже після визвольної війни, але він швидко зростав і згодом став одним з волосних центрів Золотоніського повіту Полтавської губернії.

У всі часи наша щедра земля давала Україні воїнів і трударів, митців і науковців. Саме тут гартував сили славетний борець Іван Піддубний, черпали творчу наснагу основоположник національної музики Микола Лисенко, корифей українського театру Михайло Старицький, поети Михайло Драй-Хмара і Іван Вирган, видатний актор Борис Романицький, вчений-грунтознавець Олексій Соколовський. Звідси пішли у велике життя один з наймолодших воєначальників громадянської війни комбриг А. С. Богунський-Шарий і перший міністр оборони УРСР В. Г. Герасименко.

На карті нашої держави Чорнобаївський район з’явився 90 років тому. Урядовим документом від 7 березня 1923 року було утворено і Іркліївський та Вереміївський (Жовнинський) райони. Відтоді наш край перебував у складі Золотоніської і Черкаської округ, безпосередньо підпорядковувався Харкову, входив до складу Київської і Полтавської областей. В сучасних межах Чорнобаївщина відновилася з 1 січня 1965 року, але між цими датами в його історію вписано багато героїчних і трагічних сторінок. Нашим землякам судилось пережити голодомор, колективізацію, репресії, період утвердження колгоспного ладу, тривожні дні фашистської окупації і труднощі відбудови, переселення старовинних сіл з зони затоплення і період пізнішого розквіту.

До кінця 30-х років сільське господарство нашого краю стабільно розвивалося. Насамперед це було помітно на прикладі колгоспів «Жовтневий Промінь», «Пролетарський степ» (Хрестителеве), «Заповіт Шевченка» (Скородистик), «Червона Зірка» (Червоне), «Перше Травня» (Мала Бурімка), ім. Ілліча (Чорнобай), радгоспів «Велика Бурімка», «Комінтерн», «Старий Коврай», «Веселий Хутір».

Проте всі здобутки перекреслила війна і дворічний період окупації. Боротьбу з загарбниками вів партизанський загін Д. С. Комашка, а після загибелі керівництва месники приєдналися до десантників загону ім. Щорса під командуванням М. Р. Соболєва-Кузьміна. У Хрестителевому, а потім у Вереміївці діяв госпіталь Л. А. Силіна, де рятували радянських військовополонених. На фронтах воювало понад 16 тисяч краян, близько 11 тисяч з них полягли в боях. Звання Героя Радянського Союзу удостоїлися вісім наших земляків, ще двоє стали повними кавалерами орденів Слави.

Звитяжною працею трударів Чорнобаївщина підіймалась з руїн і вже до початку 50-х років досягла довоєнного рівня виробництва, а особливо інтенсивний її розвиток почався відтоді, як у січні 1954 року наш край увійшов до складу новоутвореної Черкаської області. Зросла віддача полів і ферм, розвивалося промислове виробництво, інтенсивно велося будівництво закладів освіти, охорони здоров’я, культури, житла. Кращі виробничі колективи і район в цілому були серед переможців Всесоюзного, республіканського, обласного змагань. 

Тринадцять трудівників Чорнобаївщини були удостоєні звання Героя Соціалістичної Праці. Близько  півсотні осіб стали кавалерами ордена Леніна, а майже кожен четвертий житель району був відзначений іншими державними нагородами.

Лауреатами державної премії УРСР за видатні досягнення в праці і науково-технічній творчості в різні роки стали: садовод колгоспу ім. Шевченка Я. О. Денисенко, доглядачка худоби колгоспу «Заповіт Ілліча» Т. П. Клименко, бригадир тракторної бригади колгоспу ім. Леніна В. Я. Бреус.

Загалом 56 передовиків, організаторів і новаторів виробництва стали заслуженими працівниками різних сфер діяльності. Це, зокрема:

• заслужені працівники науки і промисловості: В. А. Гресь, М.  О. Мацак;
• заслужені працівники сільського господарства: О. І. Бєлов, В. С. Бреус, Ю. Г. Вовкочин, В. Т. Годловський, В. О. Гомон, М. П. Дзюба, Д. Г. Дзюбан, Ф. Я. Докучаєв, П. Г. Душейко, Г. А. Залозна, Л. О. Іваніщенко, В. К. Іщенко, О. Ю. Іщенко, І. Т. Квітась, М. В. Консовський, О. А. Мироненко, М. І. Моцак, М. А. Отамась, Г. І. Піддубний, П. О. Поздняков, Д. С. Пономаренко, Н. І. Рубан, П. А. Рябокінь, М. Є. Савченко, В. Н. Скакун, Я. А. Соломка, Б. П. Таран, Г. С. Чорненко, В. І. Шепель, Є. І. Шишацький, Г. І. Шмиг, С. П. Щепак, М. П. Юхно;
• заслужений юрист: Н. І. Охріменко;
• заслужені вчителі: М. І. Водяник, М. П. Войцях, М. Л. Кабан;
• заслужені лікарі: А. М. Баляба, Г. Ю. Мазур, В. А. Нагез, В. А. Скиба, А. В. Хлопецький;
• заслужені працівники культури: Б. В. Камінський, Ю. П. Тупицький;
• заслужені працівники сфери послуг: Т. М. Козаченко, А. С.  Трюхан;
• заслужений майстер спорту: А. І. Хіміч;
• заслужений енергетик: Л. Я. Олексієнко;
• заслужені працівники соціальної сфери: М. Г. Гам’янін, Н. М. Ємець, Г. Л. Черненко.

Як і завжди, вагомим залишається вклад уродженців у літературне і культурно-мистецьке життя України. Після відомого письменника Івана Ле та актора Бориса Романицького лауреатами Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка стали Володимир Недяк, Микола Бабак, Володимир Рутківський. А заслуженими працівниками у різних сферах діяльності стали більше сотні представників району. Тут починали свій шлях і Герої України М. С. Васильченко та О. В. Приліпка.

Тільки у повоєнний період депутатами Верховної Ради СРСР обиралися М. В. Кудь, А. Г. Нажа, К. О. Полатайло, В. О. Гонтар, УРСР – Є. С. Гайша, М. І. Гергель, М. В. Консовський, Л. О. Іваніщенко. В період незалежності України депутатами парламенту були наші земляки І. Д. Пасічник, В. І. Полях, П. Г. Душейко, М. В. Томенко, В. М. Чепинога.

Сільські трудівники Чорнобаївщини продовжують утримувати  провідні позиції в аграрному секторі області, забезпечуючи високу врожайність зернових, технічних культур і виробляючи понад 25 відсотків загальнообласних обсягів молока та м’яса. Найвагоміших результатів добиваються колективи сільгосппідприємств «Світанок», «Лан», «Дніпро», «Нива», «Придніпровське», «Лящівка». За сприяння господарств газифіковано переважну більшість сіл, достатньо ефективно функціонують лікарні і ФАПи, школи, заклади культури. Творчими здобутками радують більше  чотирьохсот колективів художньої самодіяльності, майже два десятки яких носять звання народних.

Творчі таланти краю гуртуються в літературно-музичному об’єднанні «Світлиця». За роки незалежності вийшли в світ книги Семена Савченка, Бориса Камінського, Юрія Тупицького, Василя Приза, Ніни Лось, Лідії Прядки-Томенко, Інни Олексієнко, Ніни Гусак, Віри Тараненко, Антона Шведенюка, краєзнавчі дослідження М. В. Приліпко та Б. О. Кіппи.

У всі часи чорнобаївці звеличували рідний край трудовими, бойовими і творчими звершеннями. І ці традиції успішно продовжують нові покоління.